Карповские чтения 2006

ФУНКЦІОНАЛЬНО-ТОПОГРАФІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЕЛЕМЕНТІВ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ О.М.Бородихіна Кафедра анатомії людини, Дніпропетровська державна медична академія

Актуальність: Накопичений в остеології величезний досвід відсуває в класифікації на другий план завдання пошуку даних, виводячи на передову їх систематизацію, узагальнення, підвищення інформативності та можливість клінічного й практичного застосування, що потребує формування нової класифікації, котра дозволяла здійснити не тільки емпіричний, якісний аналіз елементів, але й системний, розрахунковий.

Мета: Створення класифікації елементів опорно-рухового апарата відповідно до нових вимог, висунутих до неї. Розробка на її основі нових методів антропометрії та діагностики.

Матеріали й методи:

Теоретичні: Базовий критерій класифікації: функціональний. Базова концепція: впровадження інформаційно-кібернетичних методів дослідження параметрів систем, у саму суть методики, при збереженні її природної основи, що дозволяє не змоделювати, а повноцінно відобразити систему. Класифікація: таблиця, розбита на лінії (по вертикалі) і групи (по горизонталі), відповідно до функціональних та топографічних ознак, у кожній комірці якої міститься елемент. Кожна лінія, підгрупа й елемент мають свій номер. Закономірності, згідно з якими присвоєні ці номери, а також коефіцієнти, що базуються на особливостях організму й розраховуються індивідуально, дозволяють вирахувати параметри кожного елементу без залучення додаткових приладів. Лінійні параметри: L=K*(p/g)*N, кутові параметри: W=z*(g/p)*N де z, К - коефіцієнти(формуються залежно від індивідуальних характеристик організму), p- номер лінії, g- номер групи, N-номер у класифікації. На підставі обраних критеріїв, були виділені 7 базових параметрів елементу(значення яких визначається безпосередньо топографо-функціональними характеристиками), для кожного з яких був прорахований власний коефіцієнт. Значення інших (непрямих) параметрів визначається через базові, так-як їх значення обумовлені тими ж топографо-функціональними особливостями, а отже мають ті ж коефіцієнти з різною величиною геометричної складової.

Практичні: Для обґрунтування даної концепції був проведень аналіз 2000 досліджень та вимірів різних елементів опорно-рухового апарату в пренатальному періоді, а також в осіб різного віку, статі, роду занять та типу складу, результати яких зіставлялися з тими, що були розраховані на підставі даної класифікації та її формул.

Результати: Результати розрахунків і вимірів співпадають між собою в 98,7% випадків, при тому що затрати часу при розрахунках були в 17 разів нижче, ніж при вимірах тієї ж точності. Похибка вимірювань становить 0,0002 мм.

Висновки: Провівши ряд досліджень, можемо переконатися в наступних, експериментально підтверджених, перевагах даного методу: більш високій порівняльній ефективності, результативності, швидкості дослідження та точності, значній автоматизованості, при збереженні контролю над методикою. Наведений метод може бути застосований в антропометрії, морфології, хірургії, травматології, эндопротезуванні, реаніматології та інших галузях, де, так чи інакше, потрібні експрес-діагностика, розрахунки й визначення параметрів елементів опорно-рухового апарата. Особливої актуальності розробка цієї методики набуває там, де параметри потрібно визначити швидко й максимально точно, так-як дана методика, шляхом сполучення природної концепції й математичних схем, дозволяє максимально реалізувати це завдання. Подібне сполучення може внести певну новизну не тільки в анатомію, але й у клінічну практику, розкриваючи традиційні концепції на якісно новому рівні, дозволяючи новими, більше ефективними методами, вирішувати старі завдання.

// Карповские чтения: Материалы III Всеукраинской научной морфологической конференции (Днепропетровск, 11-14 апреля 2006 г.).
Под ред. профессора И.В.Твердохлеба.- Днепропетровск: Пороги, 2006. - 86с. [содержание...]