Магнітно-резонансна томографія і морфометрія нирок у людей різних вікових груп

Висока діагностична значущість магнітно-резонансної томографії (МРТ) сприяє її застосуванню при діагностиці урологічних захворювань. Особливо цінний метод МРТ в діагностиці об`ємних утворень нирок, аномалій їх розвитку, запальних процесів нирок і навколониркової клітковини та їх ускладнень [1]. Для вірного трактування МР-томограм нирок необхідно знати параметри МР-зображень нирок у нормі та їх відмінність у різних вікових групах, що не завжди враховується при дослідженні. Деякі аспекти цього питання знайшли відображення в одиничних публікаціях, які мають ряд суперечностей [2, 3]. Недостатньо досліджена вікова морфометрія нирок, особливо в похилому віці. Метою даної роботи стала магнітно-резонансна морфометрія нирок у зрілому і похилому віці та порівняння її результатів з анатомічними даними та даними ультразвукових (УЗ) досліджень.

Матеріали та методи дослідження. Дослідження нирок проведене у 32 осіб віком 27-70 років. З них 17 жінок і 15 чоловіків, які були поділені на 3 групи: I група, перший період зрілого віку (21-35 років), складалася з 10 осіб; II група, другий період зрілого віку (36-60 років) – з 12 осіб; III група, похилий вік (61-74 роки), –з 10 осіб. Усі досліджені не мали захворювань нирок та сечових шляхів або інших хронічних захворювань, які могли б викликати ускладнення з боку органів сечової системи.

Дослідження проводили на МР-томографі Magnetom Р 8 фірми “Siemens” з напругою 0,2 Тл. Пацієнтів досліджували в стандартних проекціях (аксіальній, фронтальній та сігітальній) з застосуванням Т1-зваженої імпульсної послідовності. Товщина зрізу складала 8 мм, TR/TE – 600/15 мс, загальний час дослідження – 15-20 хвилин. Для порівняння якості зображення дослідження 5 перших пацієнтів проводили в Т1- та Т2-зважених зображеннях у всіх стандартних проекціях. Далі дослідження виконували лише в Т1-зваженому зображенні, так як у Т2-зваженому зображенні контури нирки та ниркового синусу були недостатньо чіткими, кірково-медулярна диференціація не виявлялася. Решті пацієнтів морфометрію нирок проводили у фронтальній та аксіальній проекціях, оскільки проведення морфометрії у сагітальній проекції подовжувало дослідження, не впливаючи на якість вимірювань. Довжину нирки вимірювали у фронтальній проекції на середньому зрізі нирки між найбільш віддаленими точками полюсів, ширину – в аксіальній проекції на середньому зрізі нирки від середини умовної лінії, яка з`єднує губи нирки, до найбільш віддаленої точки зовнішнього контуру, а товщину – перпендикулярно до лінії, що визначає ширину нирки між найбільш віддаленими точками, тобто, застосовували таку ж методику, яка вживається при УЗ-дослідженні [4]. Товщину паренхіми у середній ділянці нирки визначали на середньому зрізі від верхівки піраміди до фіброзної капсули нирки. Розміри та об`єм нирок у зрілому віці порівнювали з даними, одержаними при вимірюванні 30 нирок 15 померлих осіб віком 36-60 років. Вимірювання внутрішніх діаметрів ниркової артерії і вени виконували біля аорти та нижньої порожнистої вени лише в аксіальній проекції, так як в інших проекціях зображення було нечітким.

Результати та їх обговорення. При дослідженні МР-томограм скелетотопія правої нирки відповідала рівню Th12-L3, лівої – Th11-L2, але у 5 пацієнтів обидві нирки були майже на одному рівні: Th11-L2 або Th12-L3. Кут між повздовжніми осями нирок у нормі складав 35,5º-52º що було більше, ніж за анатомічними даними (15º-30º) [5], але менше, ніж за даними інших авторів (42,8º-64,5º) [3]. Спостерігалося збільшення кута з віком, що, можливо, пов’язано з віковими змінами хребта. Фіброзна капсула нирок мала виражений гіпоінтенсивний сигнал, між нею та розташованою зовні, теж гіпоінтенсивною, фасціальною капсулою в усіх досліджуваних візуалізувалася гіперінтенсивна жирова капсула. Не можна погодитися з твердженням [3], що жировий прошарок між фасціальною капсулою і ниркою відзначається лише у пацієнтів вагою більше 100 кг.

Порівняння вимірювання довжини нирок при МР-дослідженні (табл.1) з анатомічними вимірюваннями відповідного віку (11,7±0,2 см, p<0,001) показало, що середньостатистична довжина нирок при МРТ менша, ніж анатомічна на 17%. Це ми пов’язуємо з тим, що нирки розташовані у заочеревинному просторі з відхиленням спереду назад і зверху вниз від фронтальної площини тіла біля 30º, а МР-дослідження, як і звичайно, виконувалося в стандартних проекціях. З тієї ж причини товщина нирок у людей зрілого віку на МР-томограмах (табл.1) була більшою, ніж анатомічна (4,1±0,1 см, p<0,001), в середньому на 16%. Анатомічна ширина нирок (6,1±0,1 см) була більшою за вимірювану при МРТ на 12%, ймовірно тому, що із-за умовної лінії, якою з’єднували передню і задню губи нирок при вимірюванні овал поперечного січення нирки з одного боку не подовжувався за рахунок відхилення нирки від осі тіла. За нашими попередніми даними при ультразвуковому дослідженні тих же анатомічних препаратів у контейнері з рідиною різниця вимірювання довжини нирки становила близько 4%, ширини – 7%, товщини – 8% [6], за іншими даними – відповідно 6,5%, 11%, 15,6% [7]. Причому вимірювання товщини у більшості випадків було завищеним, а ширини заниженим.

За дещо суперечливими даними МР-дослідження інших авторів [3], середня товщина паренхіми у центральних, верхніх та нижніх кінцях нирок у осіб 20-59 років була 2,2±0,1 см і тут же [3] – від 3,8 до 4,2 см, мозкової речовини – 1,2±0,04 см. За результатами наших досліджень товщина паренхіми біля полюсів та у середній частині нирок відрізнялась. Товщина паренхіми біля полюсів нирок у дорослих людей різного віку за результатами МРТ в середньому становила 23-27 мм, в середній частині нирок – 21-24 мм (табл. 1), і перевищувала анатомічну – відповідно 20-25 мм та 12-20 мм [5], а також одержану при УЗ-дослідженні, що у зрілому віці в середній частині нирки звичайно становила 17-20 мм, а в похилому віці – 15-16 мм [8]. Висота пірамід, яка за результатами проведеного нами МР-дослідження в середньому становила 10-11 мм теж була більшою за анатомічну (5-8 мм) та виміряну при УЗ-дослідженні (8-10 мм) [7].

Площа поздовжнього січення нирки при МР-дослідженні була дещо меншою (на 14%), ніж за відомостями анатомічних досліджень, – 51,8±9,8 см² [9]. Об’єм нирок, розрахований за формулою еліпсоїда обертання (табл. 1) також був менший на 14%, ніж одержаний нами за об’ємом витісненої рідини при зануренні у неї анатомічних препаратів (159,8±6,2, p<0,05).

Як видно з таблиці 1, у похилому віці відносно зрілого віку спостерігалося зменшення площі січення нирки, об’єму нирки (на 17%) та товщини паренхіми в середній частині нирки (на 13%). Суттєвих змін висоти пірамід не відзначалося. Це, можливо, пояснюється тим, що у людей похилого віку кортикальний кровоплин зменшується на 40%, а юкстамедулярний – лише на 15% [10].

Поряд із зменшенням розмірів нирок у похилому віці при МР-дослідженні спостерігалося вірогідне зменшення розмірів, площі поперечного січення та об’єму чашково-мискової системи (ЧМС) (табл. 1), що співпадає з відомими результатами анатомічних досліджень [9]. Тому не можна погодитися з висновком, зробленим за аналізом МРТ, що площа ЧМС з віком збільшується [3], оскільки збільшення відбувається до II періоду зрілого віку, в похилому віці об’єм ЧМС зменшується, що підтверджується даними, представленими в табл. 1. Ренокортикальний індекс (РКІ), що звичайно застосовується при рентгенологічному дослідженні нирок і розраховується за формулою: РКІ=[1-(Дчлс×Шчлс/Дн×Шн)]×]100%, де Дн – довжина нирки, Шн – ширина нирки, Дчлс – довжина ЧЛС, Шчлс – ширина ЧЛС, у нормі дорівнює 60-62%. При МР-дослідженні нирок РКІ був дещо вищим (табл.1) і в середньому збільшувався вже у ІІ період зрілого віку. У зрілому віці він коливався від 62% до 84%, у похилому віці – від 67% до 86%. Інші автори теж спостерігали збільшення РКІ на 5-му десятиріччі [3], але з абсолютними значеннями РКІ за МР-дослідженням осіб віком 20-59 років, що дорівнювало 70-180%, ми не можемо погодитися.

Вірогідних змін діаметра ниркових артерій та вен між особами зрілого і похилого віку при МР-дослідженні не було відзначено, але у похилому віці діаметр ниркової вени в середньому збільшувався (табл.1).

Висновки

1. МР-морфометрію нирок доцільно виконувати на Т1-зваженому зображенні. Незбігання стандартних проекцій МР-дослідження з орієнтацією взаємно перпендикулярних осей нирок призводить до деякої розбіжності лінійних розмірів нирок з анатомічними даними, заниження поздовжніх розмірів нирок, ширини та об’єму, завищення товщини нирок, їх паренхіми, висоти пірамід, але розбіжності в середньому не перевищують 16-17%.

2. МР-морфометрія нирок у порівнянні з УЗ-морфометрією найбільш відрізняється зменшенням довжини нирок, збільшенням товщини паренхіми та висоти пірамід.

3. Значення РКІ при МР-дослідженні у нормі в різних вікових групах в середньому дорівнює 73-79%, збільшуючись з віком.

4. МРТ дозволяє виявити вікові відмінності морфометрії нирок. У похилому віці відзначається зменшення розмірів, площі січення, об’єму нирок та ЧМС, товщини паренхіми в середній частині нирок, збільшення РКІ, що необхідно враховувати при дослідженні.

Список літератури